Новини

Всі новини
2019-04-01

Руслан СИДОРОВИЧ: Демократія ефективна лише тоді, коли вона спроможна себе захищати

На Прикарпатті побував народний депутат, заступник голови фракції «Об’єднання «Самопоміч» у Верховній Раді, член комітету з питань правової політики та правосуддя Руслан Сидорович. Про становлення верховенства права, обмеження повноважень президента, необхідність зміни виборчого законодавства – у розмові з політиком.

Для початку традиційне запитання: яка мета приїзду на Прикарпаття?

Для народного депутата зустрічатися з людьми, відвідувати регіони надзвичайно важливо, тому що такі зустрічі дають розуміння правильності чи неправильності речей, якими займається депутат. Люди для депутата є очима і вухами, які дають можливість бачити і чути реальне життя – не те, яке десь описується, а те, яким живуть люди, що вони потребують і що думають про роботу кожного окремого депутата і політичної сили, яку він представляє.

В Івано-Франківську у вас була відкрита лекція для студентів-правників Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, а також круглий стіл з представниками громадських юридичних організацій. Тобто як юрист, який прийшов у парламент з практичної адвокатури і працює в профільному комітеті, орієнтуєтеся насамперед на таку вузьку аудиторію?

Безумовно, зустрічі з представниками юридичних професій мають особливе значення, враховуючи, що я працюю в комітеті з питань правової політики і правосуддя, і такі зустрічі прямо стосуються тієї законодавчої роботи, якою я займаюся. З іншого боку, подорожуючи різними регіонами, я зустрічаюся і з людьми неюридичних професій. Чому важливі зустрічі з юридичною спільнотою? Бо верховенство права – це можливість кожній людині відчувати, що в країні є справедливість. І ми своєю роботою, прийняттям законів повинні допомагати утверджувати принцип справедливості. Щоб люди розуміли, що правда є тут, в цій країні і в цьому місті.

Давайте звернемося до конкретних законопроектів, до розробки яких ви долучалися. Один з найостанніших – ваша законодавча ініціатива тимчасово позбавляти права голосу тих, хто скоїв злочини проти національної безпеки і порушував виборче законодавство, зокрема за підкуп виборців, викликав гострі дискусії.

Законопроект 90/97, якщо говорити простішою, неюридичною мовою, не про повне позбавлення виборчого права, а про обмеження на певний строк і лише як додаткова міра покарання. Я над ідеєю такого законопроекту працював більше трьох років і, щоб його написати, проаналізував багато рішень Конституційного суду України, наукових праць, міжнародний досвід у цій сфері. Ідея дуже проста: людина, яка своїми діями хотіла знищити державу, тобто вчиняла злочини проти національної безпеки, територіальної цілісності держави або людина, яка будувала сітки для підкупу виборців, в такий спосіб знищуючи право вільного вибору, вона хотіла знищити державу. Відповідно у мене як громадянина, в першу чергу, а потім як у депутата, юриста виникає дуже просте питання: якщо людина хотіла знищити цю державу, за кого вона віддасть голос на виборах, за якого президента, за яку політичну силу чи за яку місцеву владу? Очевидно, що ця людина буде віддавати голоси за тих, хто, на її точку зору, продовжуватиме займатися тою справою, якою займалася і вона. Метою кримінального покарання є обмеження в певних правах людини поки вона становить суспільну небезпеку. Поки вона має такий статус, вона не повинна формувати органи державної влади, тому що ці органи будуть не розбудовувати державу, не розбудовувати демократію, а, навпаки, її нищити. Демократія є ефективною лише тоді, коли вона спроможна себе захищати.

Ви вірите, що таке покарання може лякати, скажемо так?

Я вірю в доцільність відсторонення на певний строк даних осіб від формування органів державної влади. Французи після серйозного теракту трирічної давності, коли в ресторані на стадіоні загинула велика кількість людей, пішли значно далі: вони таких осіб позбавляють громадянства. Я не йду настільки далеко, тим більше, що це суперечило б міжнародним правовим зобов’язанням України, але тимчасове обмеження голосування таких осіб вважаю мінімумом, на який держава не просто може, а зобов’язана піти. Особливо в контексті – ми не знаємо коли, але надіємося, що Україна відновить свою територіальну цілісність – і у нас постане витання, а в який спосіб реінтегровувати Крим і Донбас і що робити з тими особами, які були долучені до процесу повалення української влади у відповідних територіях. Мій законопроект дає відповіді на ці питання.

Тобто те, що може видатися на перший погляд як моральне покарання, може бути масштабнішим, мати глибші наслідки?

В перспективі майбутнього воно однозначно більш масштабне. Я б навів ще один приклад. Після Другої світової війни, яка закінчилася у 1945 році, перші вибори у Західній Німеччині пройшли у 1949 році. Тобто чотири роки Німеччина займалася тим, що намагалася вичистити свою державу від тих, хто будував нацизм і від тих, хто нищив німецьку державу. Україна повинна вчитися на міжнародному досвіді, як демократія себе захищає.

Продовжуючи тему захисту і справедливості – під цю тему підпадають ваші слова, що в Україні посада президента не контролюється ніким і нічим? І які загрози в цьому вбачаєте?

Проблема посади президента України полягає у двох речах. Перше – надзвичайно велика кількість таких повноважень, які подекуди виходять за межі повноважень, визначених Конституцією. І друга, ще більша проблема – безконтрольність, непідконтрольність посади президента жодній гілці влади. А, як відомо, безконтрольність породжує свавілля. Україна у 2014 році заплатила занадто велику ціну, щоб вигнати з держави президента, який вирішив узурпувати владу. І на моє глибоке переконання, задача і суспільства, і політикуму сформувати такі стримуючі фактори, щоб нам не довелося знову ціною життя наших співгромадян платити за те, щоб вигнати з країни ще одного диктатора чи посадити його за грати. Тому все просто: обмеження і контроль. Безконтрольність породжує свавілля і узурпацію.

А імпічмент?

Ті 375 голосів, які передбачені Конституцією для імпічменту, зібрати не можливо навіть теоретично. Отже, це як у медицині, можна лікувати хворобу, коли вона задавнена – але це складно, довго і боляче, а можна застосовувати превентивні, запобіжні заходи. На мою точку зору, ми зобов’язані побудувати такі інституційні запобіжні заходи, які не дозволять нікому більше в історії узурпувати владу в Україні.

Чи пов’язуєте з цими «запобіжниками» зміни у Виборчому кодексі, до розробки яких ви причетні? І чи є надія, що парламентські вибори у 2019 році вже проходитимуть за новим виборчим законом?

Чи легко буде прийняти Виборчий кодекс, щоб ці вибори провести за новою виборчою системою? Очевидно, що ні. Проте є відома фраза: дорогу осилить той, хто йде. Треба боротися, тільки так досягається результат. Але два наріжні камені нового Виборчого кодексу і чому це настільки важливо і потрібно. Момент перший: ми повинні знищити мажоритарку як джерело політичної корупції і джерело політичного рабства для більшості депутатів-мажоритарників. Звичайно, є депутати-мажоритарники, які не є рабами і не залежні від діючої влади, проте таких меншість. А кошти, які виділяються на так званий соціально-економічний розвиток регіону, є тим інструментом, через який депутат потрапляє в залежність. Якщо він не підтримує дії влади, він просто не отримує кошти на розвиток свого регіону, а відтак починає втрачати популярність, і це наносить шкоду його політичній репутації. Тому політична корупція і гречкосійство можуть бути знищені лише через ліквідацію мажоритарної складової у виборчому процесі. Другий момент, який виходить з цього, – через ліквідацію корупційної мажоритарки ми можемо потенційно підняти якість тих осіб, які ставатимуть депутатами. Це, у свою чергу, дасть можливість формувати якісніший уряд, де не буде такої всеосяжної корупції. І в кінцевому результаті це можливість збалансувати всі гілки влади, в тому числі інститут президентства, щоб українці не прокидалися в холодному поту від страху, що «хтось не той» умовно, на його точку зору, обійме посаду президента. Тому що всяка влада має бути обмежена, щоб хтось самовільно не міг змінити курс країни, відмовитися від євроінтеграції, від розвитку тих чи інших економічних напрямків. Я хочу, щоб українці спали спокійно.

Ви пропонуєте і дещо зменшити прохідний бар’єр, до чотирьох відсотків. Що це дасть?

В сукупності із запровадженням пропорційної системи з відкритими списками це дасть більш широке представництво в парламенті. Чому це так важливо? Тому що та частина суспільства, яка не зможе знайти своїх представників у Верховній Раді, матиме меншу довіру до парламенту. Парламент повинен представляти інтереси усіх регіонів, усіх людей, усіх верств населення, усіх спеціальностей, усіх зацікавленостей і т.д. Люди повинні розуміти, що є частина депутатського корпусу, яка дихає з ними одним повітрям, мислить в одному напрямку. Це важливо для забезпечення легітимності парламенту в очах людей.

Щоб восени цього року парламентські вибори проходили за новим Виборчим кодексом, його потрібно прийняти у травні-червні. Маєте сподівання, що вдасться? Є ймовірність?

Дедлайн до кінця червня насправді. Ймовірність є. Але на чому я б особливо акцентував: пасивність суспільства породжує свавілля влади. Дуже важливо, щоб суспільство розуміло, що зміна виборчої моделі прямо кореспондує до якості життя, в тому числі на місцях, і щоб вимагали від своїх депутатів, від політичних партій, від політичних сил, від парламенту в цілому прийняття цього кодексу. Якщо під парламентські стіни прийде декілька тисяч (я не говорю мільйонів) українських громадян з твердою вимогою прийняття Виборчого кодексу, то навіть ті депутати, які не бажають змінювати політичну модель, просто будуть змушені. На жаль, поки що український парламентар більше боїться дії під тиском. Але нічого поганого в громадянському тиску нема. Громадянин має не боятися говорити, він має вимагати бути почутим. Тоді політикум буде працювати в інтересах людей.

Певною мірою це залежить і від того, хто переможе на виборах президента України?

Звичайно, опосередковано це залежить, тому що президентська посада має дуже широкі повноваження. Але якщо ми не забезпечимо приходу якісних депутатів до наступного складу Верховної Ради, то саме це є основним викликом і основною загрозою. Будьмо чесними до кінця, якби парламент 2012 року не дозволив Януковичу піти настільки далеко, він не зміг би сконцентрувати всю владу. Якби тоді парламент не проковтнув те рішення Конституційного суду і поставив блок тій узурпації влади, не було би Майдану і всіх тих смертей і, можливо навіть, вдалося б уникнути війни з Росією. Тому хто буде обраний президентом – надзвичайно важливо: це силовий блок, це СБУ, це ряд інших серйозних органів, в тому числі Національний банк України. Але президент має бути кимось обмежений. А цей «хтось» може бути лише представник народу, тобто парламентар. Тому настільки важливо на президентських виборах думати вже про парламентські.

Ярина Рудківська.