Новини

Всі новини
2017-11-06

Фестивальна історія: як починалась «Червона рута»

Якщо ще думаєте, чи потрібно своїх дідусів і бабусь записати на курси комп’ютерної грамотності, які організовує міська організація партії «Самопоміч» – не вагайтесь. Тут можна познайомитися з цікавими людьми. Ганна Іванівна Бурлак – одна з них, адже жінка є співорганізатором першого Всеукраїнського фестивалю сучасної пісні та популярної музики «Червона Рута».

«Червона рута-89»: від ідеї до фестивалю

«Я за українську пісню, вона робить українську ідентичність», – каже Ганна Бурлак. У 1989 році вона разом з однодумцями організували колосальне дійство, яке тогочасні журналісти назвали «національно-патріотичний шабаш».

Це сьогодні «Червона рута» – звичний музичний фестиваль. А майже 30 років тому він став подією, що сколихнула суспільство. Сучасні політологи класифікують фестиваль як «один з елементів творення нації та держави». Ганна Бурлак у цій історії займалась адміністративною частиною – як сама жартує «цвяхами та дротами», і розповіла про довгий шлях, як ідея стала реальністю.

«Я була ще маленька, було приблизно років сім, але вже ходила до школи. Тоді вуйко, сусідський чоловік, не знаю, чому він вирішив довірити таке дитині, взяв луфко (олівець), кусок паперу, намалював там тризуб і каже: «Видиш? Це наш герб, це наш тризуб. Аби ти знала». Бере той тризуб, вириває з папірчика, згортає, кладе в рот і проковтнув. А далі каже: «Тепер слухай – нікому це не говори, бо це не можна», – згадує жінка.

Ганна Іванівна розповідає, що саме цей випадок поставив багато запитань: «Чому не можна показувати, якщо цей тризуб наш?». У майбутньому жінка доклала чимало зусиль, щоб про українську мову і пісню говорити стало можна.

У 1985 році вона разом із чоловіком організували коломийський вокально-інструментальний ансамбль «Заграва»: «Виконували тільки українські пісні, а тоді це не було модним».

Родзинкою «Заграви» стали сценічні костюми музикантів – стилізовані народні або повністю автентичні українські строї. Гурт з Коломиї досить швидко набув популярності, його запрошували на центральні телеканали столиці – людям сподобались українські народні пісні з тодішнім аранжуванням.

27 грудня 1987 року у газеті «Молодь України» вийшла друком стаття Івана Лепші «То є чистая вода…». Після смерті Володимира Івасюка написав він про музикантів-аматорів – які не були членами Спілки композиторів СРСР. Далі Іван Лепша запропонував проводити щорічний україномовний конкурс-фестиваль «Червона рута», на якому звучала б музика професіоналів та аматорів. Любов до української пісні підхопили київські музикознавці, інтелектуальні тусовки, журналісти.

«Одного разу, коли поїхали в Київ на концерт, зі мною познайомився молодий чоловік – Тарас Мельник, який став майбутнім директором фестивалю. Він найбільше загорівся ідеєю створити «Червону руту». Зав’язалась цікава розмова, я розказувала як робити фестиваль, бо до того вже організовувала концерти і просто так відчувала», – розповідає Ганна Іванівна.

Так жінка стала співорганізатором першої «Червоної рути».

«На наступну зустріч ми прилетіли в аеропорт Жуляни, поруч було кафе. І в тому кафе народився фестиваль «Червона рута», – згадує жінка. – Розмова була довга, годин зо п’ять».

Шестеро ентузіастів планували фестиваль – четверо музикознавців та Ганна Бурлак з чоловіком. Про ту розмову жінка згадує: «Вони були інтелігенти, але як підійти до питання організації не розуміли. Тому представляли творчу сторону, а я з чоловіком – організаційну, господарську, чорнову».

Зараз пані Ганна продовжує організовувати «Червону руту», її посада – керівник Адміністративного відділу фестивалю. І так вже майже 30 років. А зробити перший фестиваль 1989 року було складно: щоб його не розігнали, заручилися підтримкою Центрального Комітету Ленінської Комуністичної Спілки Молоді України (ЦК ЛКСМУ). Підготовка тривала два роки: по областях провели відбіркові концерти. Заключний фестиваль вирішили організувати у Чернівцях як данину пам’яті Володимиру Івасюку. Цей фестиваль був присвячений йому.

У книзі Національної академії наук України «25 років Незалежності» про «Червону руту» є окремий розділ: «Фестиваль проходив у складних суспільно-політичних умовах. Жовто-блакитні прапори тоді були ще під забороною і місцева міліція буквально «полювала» за кожним прапором, відбирала і шматувала його. Переслідувалися молоді люди, одягнуті в жовто-блакитні кольори. Їх били кийками, кидали у «воронки», змушували перевдягатися тощо. На знак протесту проти цього міліцейського свавілля просто під час концерту виступили Марійка Бурмака та Василь Жданкін».

Фестиваль тривав вісім днів та став великою бомбою для тогочасної культури: українська мова зазнавала утисків, такий жанр як рок-музика був заборонений, а на «Червоній руті» всі музиканти вийшли з підпілля. Окрім фестивалю провели тоді багато супутніх заходів: різні виставки, відкриття дошок, відвідання музеїв та ще багато чого. А щодня виходила газета «Червона рута. Вісник фестивалю», що поклала початок регулярним оглядам української музичної творчості.

У рок-змаганнях брали участь тепер відомі гурти «ВВ», «Брати Гадюкіни», «Квартира № 50», «Зимовий сад». Відкриттям першої «Червоної рути» стала гордість всього тодішнього українського андеґраунду Андрій Миколайчук. Далі «Червону руту» продовжили робити кожних два роки.

У вересні відбулася «Червона рута–2017» у Маріуполі. «Неможливо забути фінал фестивалю, де вся багатотисячна площа скандує «МА-ла-дцы!», і це україномовному фестивалю», – згадує Ганна Бурлак. По рахунку – це 15-й фестиваль. «Червона рута» і далі відкриває талановиту молодь та не має рівних по патріотичності.

«Я просто робила все, що вміла. «Червона рута» стала точкою розвороту для українського політикуму. Була ідея – укріпити Україну. Це була політична подія, бо було україномовне. Згадується мені той намальований тризуб – чому не можна нашого, українського? Чому не можна пісню нашу заспівати? Від того тризубу на кусочку паперу я ставила собі багато «чому» і шукала відповіді», – згадує пані Ганна.